Комп'ютерні телекомунікації та комп'ютерні мережі

1. Локальні та глобальні комп’ютерні мережі. Багато сучасних комп'ютерних інформаційнихт ехнологійз асновано на використанні комп'ютерних мереж.

Комп'ютерна мережа- це група з кількох (або багатьох) комп'ютерів, з'єднаних між собою за допомогою кабелів (іноді телефонних ліній або радіоканалів), що використову­ється для передачі інформації між комп'ютерами.

Комп'ютери, об'єднані в мережу, мають значно більші можливості, ніж комп'ютери, що працюють окремо.

Комп'ютерні мережі дозволяють забезпечити:

-         Колективну обробку даних користувачами підключених у мережу комп'ютерів і обмін даними між цими користувачами;

-         Спільне використання програм;

-         Спільне використання принтерів, модемів та інших пристроїв.

Дляз'єднання комп'ютерів у мережу необхідне мережне устаткування і програмне забезпечення.

Комунікаційне або мережне обладнання – це периферійні пристрої, що здійснюють перетворення сигналів, використаних у комп'ютері, на сигнали, що передаються по лініях зв'язку, і навпаки.

Такими пристроями є модеми та мережеві адаптери. Модеми застосовуються при використанні телефонних ліній зв'язку, мережеві адаптери – при використанні інших лі­ній зв'язку.

Лінії зв'язку – це обладнання, з допомогою якого здійснюється з'єднання комп'ютерів у мережу. Лінії зв'язку, що використовують кабелі для передачі сигналів, називаються проводовими, решта - безпроводовими.

Комунікаційне або мережеве програмне забезпечення- це набір програм, що за­безпечують роботу мережевого обладнання і обмін інформацією між комп'ютерами в мережі.

Всі комп'ютерні мережі поділяються на три групи: локальні, регіональні, глобальні.

Локальна обчислювальна мережа об'єднує комп'ютери, що розташовані на невели­кійв ідстані один від одного, і єзамкненою системою.

Комп'ютер, який надає свої ресурси для спільного використання, називається серве­ром. Комп'ютери, що використовують ресурси мережі, називають робочими станціями.

Сучасні локальні мережі дуже різноманітні і можуть мати у своєму складі один або декілька серверів, комп'ютерів, які одночасно можуть бути як сервером, так і робочою станцією.

Глобальна мережа – це з'єднання локальних мереж і окремих комп'ютерів, розта­шованих на далекій відстані один від одного.

У таких мережах є додаткові пристрої для оброблення великих об'ємів інформації та пересилання її на далеку відстань. Передусім це сервери глобальних мереж, які є дуже потужними комп'ютерами.

Найбільшою у світі глобальною мережею є мережа Інтернет. Вона охоплює всі конти­ненти Землі.

2. Мережа Інтернет. Інтернет – це всесвітня комп'ютерна мережа, що сполучає в єдине ціле десятки тисяч різнорідних локальних, регіональних і глобальних комп'ютерних мереж.

Функція Інтернет полягає не лише в тому, щоб зв'язати комп'ютери один з одним, ос­новне завдання Інтернет – забезпечити користувача необхідною інформацією і послуга­ми. Для цього використовується технологія клієнт/сервер.

Клієнт – це програма, що приймає інформацію і послуги, які видаються іншими про­грамами – серверами. Клієнти виступають в ролі споживачів, а сервери – в ролі постача­льників. Комп'ютери, на яких запускають програми-сервери, повинні мати досить потуж­ні ресурси, оскільки їм доводиться «пропускати через себе» великі обсяги інформації. Будь-який комп'ютер мережі можев иступати в ролі клієнта, щойно на ньому буде запу­щена якась програма-клієнт.

Принципи роботи Інтернет. У комп'ютерних мережах різними абонентами використовуються різні марки комп'ютерів, типи модемів, лінії зв'язку, комп'ютерні програми. Щоб усе це обладнання працювало узгоджено, робота мережі підпорядковується спеціальним технічним уго­дам, що називаються протоколами.

Протокол- це сукупність правил обміну інформацією між комп'ютерами, встанов­лених за взаємною угодою.

Всі комп'ютери, що підключені до Інтернет, повинні використовувати одну й ту саму систему протоколів. Зараз для зв'язку в Інтернет використовується протокол TCP/IP. Цей протокол був розроблений у 1983 році. Дата його створення вважається днем народжен­ня Інтернет, оскільки впершез'явилася можливість включити в процесио бміну інформа­цією різні мережі, кожна з яких використовує свій спосіб передавання інформації.

Фактично TCP/IP – це два протоколи:-

-       IP – міжмережевий протокол;

-       TCP- протокол управління передачею даних.

Протокол IP- це більш ранній варіант, розроблений для пересилання даних, упоряд­кованих в пакети, між мережами. Система пакетної передачі інформації, або, як її ще на­зивають, система комутації пакетів, була створена ще в 1968 році. Її сутність полягає в то­му, що ті повідомлення, які пересилаються по мережі, впорядковуються в пакети, що міс­тять не тільки повідомлення, але й інформацію про маршрут і адресик омп'ютера-відправника і комп'ютера-одержувача.

Спеціальні комп'ютери-маршрутизатори визначають шлях, яким пакети повинні про­ходити від одного комп'ютера до іншого, користуючись таблицями і алгоритмами марш­рутизації.

Великі повідомлення поділяються на кілька пакетів, кожний із своїм номером. За цими номерами комп'ютер-одержувач повинен повністю відновити вихідне повідомлення після одержання всіх пакетів.

Недоліком протоколу IP є його нездатність впоратися з помилками під час переда­вання інформації. Кожний пакет містить контрольні суми, обчислення яких ґрунтується певним чином на вихідній інформації. Комп'ютер-одержувач виконує ті самі обчислення і знаходить контрольні суми за одержаною інформацією. Якщо вони не збігаються з вихі­дними, то це свідчить про те, що в проце спередавання вкралася помилка, дані спотво­рилися. При спотворенні даних, порушенні процесу передавання комп'ютер-одержувач повністю відкидає пакет.

Цей недолік усунений у протоколі керування передачею TCP. Він гарантує, що всі па­кети будуть доставлені адресату, причому в тому порядку, в якому вони були відправле­ні. Якщо пакет із якимсь номером не прийшов, тобто повністю відновити повідомлення не вдається, або дані в процесі передавання спотворилися, комп'ютер, що приймає, дає запит на повторне передавання. Таким чином, протоколи TCP і IP «працюють у парі»: TCP стежить за цілісністю даних, розбиває великі повідомлення на дрібніші послідовнос­ті, упорядковує їх нумерацію і наступне відновлення в єдине повідомлення; IP контролює переміщування пакетів по Інтернет, обираючи маршрут пересилання даних від одного комп'ютера до іншого.

Провайдери. Доступ до Інтернет може отримати будь-який користувач комп'ютера, на якому вста­новлені модем і необхідне ПЗ. Для підключення до Інтернет існують спеціальні організації – провайдери послуг Інтернет. Абонент з'єднує свій комп'ютер із сервером провайдера за допомогою модему звичайною телефонною лінією або виділеним каналом  зв'язку.

Види доступу до Інтернет:

-       Оn-lіnе доступ до мережі, що дає доступ до всіх можливостей Інтернет. За такого доступу робота відбувається в режимі реального часу.

-       Off-line доступ до мережі, коли завдання для мережі готується заздалегідь, а пр из'єднанні відбувається лише передача або прийом підготовлених даних.

Система адресації в Інтернет. Для того, щоб пакет повідомлення знайшов свого адресата, необхідно якимось чином розрізняти комп'ютери. Для цього їм присвоюють адреси.

Щоб уникнути плутанини, яка б неодмінно виникла у разі самостійного присвоєння адрес комп'ютера між локальним мережам, було введене поняття світового простору ІР-адрес. Комп'ютер є частиною Інтернет, якщо він входить у її єдиний адресний простір. Йому присвоюється унікальна IP-адреса. Видачею IP-адреса розпоряджається єдиний ор­ган - InterNIC - Мережний інформаційний центр, що забезпечує унікальність IP-адрес в Інтернет.

IP-адреса за смисло маналогічна поштовому індексу, що містить інформацію про місто (перші три цифри) і поштове відділення в ньому (інші три цифри). IP-адреса є послідовність з чотирьох чисел, розділених крапками. Наприклад,198.162.201.204

Кожне з чисел займає 1 байт = 8 бітів (через це їх часто називають октетами), тобто може набувати значень від 0 до 255.

Але для сприйняття користувачем IP-адреса не зручна. Людині краще працювати з іменами. Тому користувачі звичайно працюють із доменними адресами - унікальними іменами комп'ютерів в Інтернет. Доменна адреса, так само як і IP-адреса, складаєтьсяз частин, розділенихк рапкою. Але на відміну від IP-адреси, що уточнює місце призначення зліва направо, доменна адреса робить це у зворотному порядку – справа наліво: спочат­ку йде ім'я комп'ютера, а потім ім'я мережі, в якій він знаходиться.

Доменна адреса комп'ютера включає в себе, як мінімум, два рівні доменів:

Ім'я_комп'ютера.Домендругогорівня.Доменпершогорівня

Найправіший – домен першого рівня, наступний - зліва – його піддомен – домен дру­гого рівня тощо.

Домен першого рівня визначає країну або тип організації, до якої належить комп'ютер. Існують визначені дволітерні скорочення для доменів країн. Наприклад, Україна - ua; США - us; Франція –fr тощо.

Домени типів організацій звичайно мають трилітерні скорочення. Наприклад, універ­ситети та інші навчальні заклади – edu, урядові установи – gov, комерційні організації – com, провайдери послуг Інтернет – nеt тощо.

Домен другого рівня визначає організацію, яка володіє або керує мережею, що міс­тить даний комп'ютер. У більшості випадків ім'я цього домену збігається з назвою відпо­відної фірми або її торговою маркою.

Ім'я комп'ютера вказує конкретний комп'ютер у мережі, визначеної доменами пер­шого і другого (а можливо і наступних) рівнів. Воно реєструється лише в цій мережі і тільки ця мережа «відповідальна» за передачу інформації конкретному комп'ютеру-адресату.

Для того, щоб мережевий комп'ютер «зрозумів», куди слід передати повідомлення, доменна адреса має бути перетворена на ІР-адресу.

Отже, десь в Інтернет повинні зберігатися таблиці відповідності доменних і ІР-адрес. Звісно, що «звичайний» комп'ютер користувача мережі не може і не повинен знати всі IP-адреси в Інтернет. Такі таблиці зберігаються на спеціальних серверах, які називаються DNS-серверами.

DNS-сервери розкидані по всьому Інтернет. Кожний з них зберігає інформацію про ве­лику кількість комп'ютерів в Інтернет і здатний миттєво перетворити доменне ім'я в ІР-адресу. Якщо IP-адреса запитаного комп'ютера не відома даному DNS-серверу, він звер­неться до найближчого DNS-сервера і далі за ланцюжком, доки потрібна адреса не буде знайдена. Весь процес забиратиме лише кілька секунд.

Під час налагодження комп'ютера для роботив Інтернет користувач повинен указати адресу одного з DNS-серверів (таку адресу можна отримати у провайдера послуг Інтернет або в адміністратора локальної мережі).

3. Основні послуги Інтернет. Робота з Інтернет складається з щоденного спілкування з добрим десятком окремих сервісів мережі. Найпопулярнішими з них є:

WWW- WorldWideWeb, Всесвітня Павутина. Саме з ним, наймолодшим сервісом Інтернет, ми зіштовхуємось, коли заходимо на Web-сайт   чи   сторінку   будь-якої   організації   або   приватної   особи. Побудовані Web-сторінки за системою гіпертексту. На цей сервіс вказують два перші елементи адреси Інтернет: http://www.inicrosnft.com. роботу з Web-сторінками здійснюють за допомогою спеціальних програм-браузерів, наприклад, ІнтернетExplorer.

WWW - найбільш розповсюджений і популярний сервіс Інтернет.

FTP- другий з великих сервісів і протоколів Інтернет. Сервери FTP- це файлові архіви на віддаленому комп'ютері, з якими користувач працює так само, як на власному ПК. Про належність адреси до даного сервісу говорить абревіатура FTP: ftp://ftp.microsoft.com.

E-mail- електронна пошта. Для роботи з цим сервісом необхідна програма, наприклад, OutlookExpress. Адреса електронної пошти легко розпізнається за значком @ - він обов'язково присутній в адресі електронної пошти: sEtehn@CK.ukrtel.net.

News- сервери новин. Цей сервіс забезпечує надсилання повідомлень у спеціальну «групу новин». Прочитувати їх може не одна людина, а всі, хто підписався на новини - їх може бути сотні тисяч.

Інтернет - наймасовіше і оперативне джерело інформації. Свої Web-сторінки в Мережі сьогодні мають практично всі великі організації, фірми, підприємства. Є багато приватних Web-сторінок. В Інтернет розповсюджуються електронні варіанти тисяч газет і журналів, через Мережу транслюють свої передачі сотні радіостанцій і телекомпаній. Практично всі галузі людської діяльності представлені в Інтернет сотнями і тисячами Web-сторінок.

Інтернет - найбільш сприятливий простір для бізнесу. Популярною є електронна торгівля, яка дозволяє здійснювати покупку практично будь-якого товару з будь-якої точки планети, одержувати інформацію про біржову торгівлю всього світу і купувати акції. Інтернет дозволяє придбати найрізноманітніші товари і послуги в тисячах віртуальних магазинів. Займатись бізнесом у мережі можуть не тільки великі фірми, але і практично будь-яка людина, що створила свою Web-сторінку.

Інтернет - це необмежений простір для творчості. За допомогою Мережі ви можете стати популярним на весь світ, створивши яскраву Web-сторінку на будь-яку тематику.

Інтернет - ідеальний засіб для реклами. Мережа дає можливість будь-якій людині практично безкоштовно повідомити багатомільйонну аудиторію про запропоновані послуги чи продукцію.

Інтернет - ідеальне середовище для одержання нових файліві програм.    Через Мережу можна замовляти  і  купувати  програми длявашого комп'ютера, ви можете одержати нові драйвери пристроїв, оновлені версії програм, поновити антивірусні бази. Важко уявити більш прийнятне джерело.

Інтернет - найпрогресивніший засіб спілкування і комунікацій. Щоденно користувачі Мережі відправляють сотні мільйонів електронних листів. Для багатьох Інтернет повністю замінив звичайну пошту. Щоденно цілодобово мільйони людей знайомляться і спілкуються через чат (кімната для розмов), ICQ (Інтернет-пейджер). Набирає популярності Інтернет-телефонія і відеоконференції.

Інтернет - найбільше в світі джерело розваг. Ігриі музика, кіно і театр - всі види мистецтва, всі складові індустрії розваг сьогодні представлені в Інтернет. Через Інтернет ви можете зіграти в гру з партнером, який знаходиться на іншому кінці планети, довідатися про новини життя улюбленої рок-групи, прослухати її новий диск тощо. Немає жодного виду розваг або хоббі, якому не було б присвячено хоча б з десяток Web-сторінок.

4. Електронна пошта. Електронна пошта є одним з найдавніших сервісів Інтернету, який використовують для передавання інформації в комп'ютерних мережах.Електронна пошта є найпопулярнішим сервісом Інтернету, що пов'я­зано з її суттєвими перевагами порівняно зі звичайною «паперовою»:

• Електронні повідомлення передаються з величезною швидкіс­тю (на це витрачається кілька секунд). В електронному листі можна передати не лише тексти, а й мультимедійні дані (будь-яке зображення, аудіо - чи відеозапис) та виконанні файли.

•        Оскільки користувач може не одразу відповідати на електронний лист, він має час обміркувати власну відповідь і прийняти вива­жене рішення.

•        Вартість електронного листа набагато менша за вартість звичайного «паперового», оскільки не потрібно витрачати кошти на придбання паперу, конверта, марок або сплачувати послуги пошти з доставки цього листа.

•        Електронний лист можна одночасно відправити цілій групі одер­жувачів, переспрямувати на іншу адресу електронної пошти.

•        Обробляючи повідомлення, отримані електронною поштою, можна використовувати послуги автовідповідача, призначивши автоматично створювати відповіді на отримані листи.

•        Створити певні правила та використовувати їх під час електронного листування,  призначивши виконувати однакові дії з електронними повідомленнями одного типу (наприклад, при­значити автоматично видаляти електронні листи рекламногохарактеру або листи, що надходять з певної адреси).

Електронна пошта має певні переваги й перед телефонним зв'язком, оскільки вона є менш вимогливою до виконання певних правил етикету. Наприклад, ви не в будь-який час чи не за будь-яких обставин можете зателефонувати певній людині, щоб з'ясувати важливі для вас запитання. У той же час електронний лист ви мо­жете надіслати навіть малознайомій вам людині в будь-який час, оскільки одержувач цього повідомлення може сам вирішити, чи від­повідати вам і коли це зробити.

Як і більшість інших сервісів Всесвітньої мережі, електронна пошта побудована за принципом «клієнт-сервер».

Працювати з елек­тронною поштою можна за допомогою спеціальної поштової програми, установленої та налаштованої на вашому комп'ютері, призначеної створювати, відправляти, отримувати, зберігати й обробляти електронні по­відомлення — поштового клієнтаабо за допомогою веб-інтерфейсу.

Для роботи електронної пошти потрібна ще й друга частина цієї системи — поштовийсервер— спеціальна програма, яку встанов­люють на вузлових комп'ютерах мережі для передавання електрон­них повідомлень між комп'ютерами. Відправляють електронний лист крізь проміжну ланку — електронну поштову скриньку, що є місцем, яке надають користувачеві на поштовому сервері для збе­реження його повідомлень до отримання їх адресатом.

Аналогічно до роботи з паперовим листом, потрібно зазначи­ти унікальну електронну адресу людини, якій призначено лист.

Елек­тронна адреса складається з двох частин, розділених символом @. Цей символ — комерційне at, хоча досить часто в різних країнах його називають по-різному.

·         Ліва частина адреси вказує ім'я поштової скриньки, яку ви­значив користувач.

·    Права частини вказує доменне ім'я сервера, де розміщено поштову скриньку.

Адресу електронної поштової скриньки треба записуватилише англійськими літерами без пропусків.       

Усі електронні адреси можна поділити на:

*     провайдерські — ті, що надають вам постачальники послуг Інтернету (їх створюють зазвичай під час під'єднання до Всесвітньої мережі);

*      корпоративні — поштові скриньки створюють на сервері за місцем роботи (зазвичай такі поштові скриньки використовують для службового листування);           

*   комерційні — поштові скриньки розміщують на платному поштовому сервері;      

* серверабезоплатні — електронні поштові скриньки реєструють на сервері безоплатної поштової служби.

Роботою електронної пошти керують два прикладні протоко­ли (вони надбудовані над базовими протоколами Інтернету TCP/IP):

•        SMTP, призначений для відправлення електронного листа на поштовий сервер відправника та його подальшого руху між по­штовими серверами;

•        POP3, що керує процесом отримування електронної пошти.

Для того щоб користуватися електронною поштою, потрібно заре­єструвати власну поштову скриньку. . Є досить багато поштових серве­рів, які пропонують своїм користувачам використати їхні безоплатні послуги електронної пошти, доступні через веб-інтерфейс. Назвемо лише найпопулярніші:

•      gmail.com

•      bigmir.net

•      freemail.ukr.net

•      meta.ua

•      і.иа

•      ukrpost.net

•      e-mail.ua

•      ua.fm

•      maii.gala.net

Для того щоб почати процедуру реєстрування власної пошто­вої скриньки на такому сервері, треба у вікні браузера зайти на один з цих сайтів (або будь-який інший сайт, що надає безоплат­ні послуги електронної пошти). На головній сторінці сайту зна­йти гіперпосилання, що відкриває доступ до електронної пошти, і натиснути його. Зазвичай процедура реєстрування по­штової скриньки на всіх цих сайтах досить проста й схожа, тому вже через кілька хвилин, протягом яких ви відповідатимете на за­питання та обиратимете ім'я своєї електронної скриньки, ви стане­те її володарем.

Рекомендуємо вам зареєструвати та використовувати кілька електронних поштових скриньок на різних поштових серверах. Це дасть вам змогу розділити кореспонденцію за призначенням. На­приклад, одну вашу електронну поштову скриньку використовува­ти для приватного листування з друзями та родичами, другу — для навчання, третю — для спілкування з приводу різноманітних проектів. Таким чином ви будете краще захищені від спаму, крім того, навіть якщо з технічних причин одна зі скриньок деякий час не зможе працювати, ви зможете листуватися з іншої електронної адреси.

Зайшовши до власної електронної поштової скриньки, ви можете працювати з електронної поштою.

Робочий простір вашої поштової скриньки поділено на кілька областей. Зліва розміщено перелік папок, призначених для зберігання електронних повідомлень. Отримані повідомлення зберігатимуться в папці Вхідні, а електронні повідомлення, відправлені з цієї електронної адреси, - у папці Вихідні. Папка Чернетки міститиме повідомлення, які ви ще редагуєте та готуєте до відправлення. До папки Спам автоматично потраплятимуть  усі повідомлення, які поштовий сервер визначатиме як спам. Папка Кошик містить повідомлення, які ви видалили.

Клацнувши по певній папці, ви побачите її вміст у центральній частині вікна.

Щоб переглянути вміст повідомлення, клацніть по ньому мишею. На екрані з’явиться його вміст.

Якщо повідомлення містить вкладений файл, про його наявність свідчить значок-зображення скріпки, розміщений після теми отриманого електронного повідомлення. Натисніть на посилання Завантажити або відкрийте файл у відповідній програмі.

Для створення електронного повідомлення натисніть кнопку Написати листа. Потім:

1.     У текстове поле Кому введіть адресу електронної пошти одержувача цього листа.

2.     Натиснувши кнопку Додати копію чи Додати приховану копію, активуйте текстові поля, у яких зазначте адреси електронних поштових скриньок, на які потрібно надіслати копії (приховані копії) цього листа.

3.     Зазначте тему листа, увівши її в поле Тема.

4.     Введіть текст листа.

5.     Якщо ви бажаєте додати до листа файли вкладень, натисніть посилання Вкласти файл, а потім – кнопку Вибрати. У вікні, що з’явиться на екрані, пройдіть шлях до цього файлу (бажано попередньо помістити його в архів), оберіть його та натисніть кнопку Відкрити.

6.     Якщо ви хочете тимчасово призупинити роботу з підготовки листа, натисніть кнопку Зберегти зараз, призначивши зберегти електронне повідомлення в папці Чернетки.

7.     Коли електронне повідомлення буде підготовлене до відправлення, натисніть кнопку Надіслати та перегляньте звіт поштового сервера про результат відправлення або натисніть кнопку Відхилити, щоб відмовитись від відправлення цього повідомлення.

Під час створення нового листа як відповіді на отриманий можна від­крити лист вибором його теми в області списку листів і вибрати гіперпосилання Відповісти. При цьому відкриється веб-сторінка Написати, в якій частина полів заповнена автоматично:

•          у полі Кому вказано адресу відправника того листа, на який готується відповідь;

•          поле Тема повторює тему отриманого листа, але перед нею вставля­ються символи Re: (англ.reply- відповідь);

•          в області тексту відображається текст отриманого листа для цитуван­ня.

Для пересилання листа іншому абоненту можна відкрити його та ви­брати гіперпосилання Переслати. При цьому на веб-сторінці Написати будуть заповнені автоматично:

•          поле Тема - темою листа, що пересилається, із символами Fwd: (англ. forward- вперед, далі) на початку теми;

•          область тексту - текстом листа, що пересилається, доповненим дани­ми із заголовка цього самого листа.

Підготовлений будь-яким способом лист можна відправити, вибравши кнопку Відправити, або тимчасово зберегти для подальшої роботи з ним, вибравши кнопку В чернетки.

Після вибору кнопки Відправити лист буде надіслано адресату, а у вікні браузера відобразиться повідомлення Вашого листа відправлено.

Використовуючи для роботи з електронною поштою веб-інтерфейс, треба завжди коректно закінчувати працювати з власною поштовою скринькою, адже не завжди ви працюватимете на власному комп’ютері. Якщо для закінчення використання електронної пошти просто закрити вікно браузера, до вашої поштової скриньки може автоматично потрапити інший користувач, який в адресному рядку браузера просто введе адресу стартової сторінки того самого поштового сервера. Тому для коректного закінчення використання власної поштової скриньки натисніть гіперпосилання Вийти, перейшовши в такий спосіб на стартову сторінку поштового сервера.

5. Засоби мультимедіа. Значна частина розважальних,  освітніх, інформаційно-овідкових програмних продуктів належить до категорії мультимедіа. Мультимедійні проекти дозволяють автоматизувати процес отримання необхідної інформації. Для реалізації мультимедійних проектів використовуються авторські засоби мультимедіа, які мають заздалегідь підготовлені елементи для розроблення інтерактивних мультимедійних програм, їх використання є прискореною формою розроблення інтерактивного мультимедійного проекту, що в кілька разів зменшує вартість робіт.

Широке застосування мультимедіа викликане можливістю спілкування між людьми та проведення відеоконференцій на великих відстанях один від одного в системі реального часу.

Слово «мультимедіа» (мульти— багато, медіа— середовище, носій) означає сукупність середовищ або носіїв, тобто сукупність різних способів подання і збереження інформації (звуку, графіки, анімації, відео тощо).

Мультимедіа — сучасна інформаційна технологія, що забезпечує об'єднання графічних образів, відео, звуку та інших спеціальних ефектів за допомогою комп'ютерних засобів.

Для розроблення мультимедійних додатків на найпоширеніших IBM-сумісних комп'ютерах потрібні мультимедійний комп'ютер на основі ОС Windows і відповідне прикладне програмне забезпечення.

Мультимедійний комп'ютер, як правило, оснащений звуковою і відеокартами, звуковими колонками, мікрофоном та високошвидкісним дисководом CD-ROM, DVD-дисководом, відеокамерою тощо.

Здебільшого використовується MIDІ-сумісна звукова карта. До неї через відповідне рознімне з'єднання можуть бути підключені електронні музичні інструменти (синтезатор, гітара тощо). Звукова карта разом із двома колонками призначена для відтворення високоякісного стереозвучання, а спільно з мікрофоном — для запису на диск людської мови, музики та іншихзвуків.

Відеокарта для мультимедійного комп'ютера має забезпечити можливістьповноекранного синхронізованого відображення відео з адекватною передачею руху (наприклад, демонстрації рекламних роликів, кліпів з високою роздільною здатністю та іншої відеопродукції). Дисковод CD-ROM, крім зчитування цифрової інформації, має забезпечити відтворення іформації з аудіодисківі VideoCD. Сучасні комп'ютери стрімко розвиваються і зміст поняття про мультимедіа швидко змінюється разом із прогресом апаратної бази комп'ютерів. На практиці комп'ютер, що відповідає мультимедійному стандарту, може не задовольняти вимоги внаслідок швидкого"старіння" стандарту.